тарас шевченко

Маніпуляції з Шевченко

Тарас Шевченко. Кобзар з добрими очима або старий похмурий дід в шапці? Яким ми бачимо Тараса Шевченка в книжкових ілюстраціях і на стогривнево й купюрі? У різні політичні епохи влада маніпулювала не лише його творчістю, але і зовнішністю.

До наших часів збереглися понад 50 автопортретів Шевченка, більше 120 портретів поета, фотографії і листівки з його зображеннями. Завдяки словесним описам зовнішності Тараса Шевченка в спогадах його сучасників, офіцерів частин, де він служив, письменників, з якими спілкувався і дружив, і колег-художників можна скласти його детальний портрет.

Тарас Шевченко був середнього зросту, широкоплечим чоловіком, міцної статури, але не товстий. Особа – кругла. Волосся – темно-русяве. Очі. Ось тут описи його сучасників різняться. Одні пишуть об світло-сірі очі, інші – об темно-сірі, а є і такі, хто згадує про блакитні і карі очі.

В молодості Тарас голив бороду і вуса. Бакенбарди обводили усе його обличчя. Він стригся по-казачьи, але зачісував волосся назад.

За словами Надії Наумової, завідуючої відділом “Хата на Приорку” Національного музею Тараса Шевченка, наприклад, є портрет 1845 року. На ньому Тарас Шевченко молодий, щасливий. З цього портрета він дивиться великими очима, неначе хоче сказати нам щось, розповіла Надія Наумова: “На портреті Шевченка не посміхався. Він не малював собі, як Рембрандт, з келехом вина, разом з дівчатами. Він ніби вдивляється в самого себе. Ви ж розумієте, він, коли писав автопортрет, повинен дивитися на себе в дзеркало”?

Нестерпні умови укладення, солдатська муштра, численні хвороби, погане моральне самопочуття відбилися на його осанці і особі. Тарас Шевченко в другій половині свого життя відпустив бороду і вуса. У листах друзям він скаржиться, що волосся стає рідше, сивіють, а ще пізніше він зовсім облисів.

Різні епохи, різні Кобзарі

Художники і скульптори дореволюційних часів і тоталітарної радянської епохи зображували великого Кобзаря по-різному.

“Образ Шевченка у вишиванці, шапці прихильникам його творчості відомий ще з 19-го століття, його створив сам Тарас Шевченко, – розповідає один з авторів дослідження “Кобзар під радянським пресом”, провідний співробітник Харківського літературного музею Ольга Резниченко. – До революції він вже був в шапці, це портрет, зроблений з його фотографії 1859 року. Цей портрет подавався в інтерпретації самого Тараса Шевченка як батька. Ця баранчикова шапка була ознакою козацького батька. Вона неначе давала йому силу вести за собою своїх дітей.

Тоді у свідомості людей було так: Україна – матуся, а Шевченко – батько”.

Дореволюційні пам’ятники великому Кобзареві в основному створювали з білого мармуру. Його ліпили як втілення світлого, любові до світу, зокрема, в Україну, любові до слова, вважає Ольга Резниченко.

Радянські пам’ятники, як правило, бронзові. У них Тарас Шевченко вже утілює гнів і ненависть – складалося враження, що він так і чекав радянської революції.

Із сторінок ” Кобзарів” радянського видавництва Тарас Шевченко дивився на читача похмуро, з під насуплених брів, описує учений Ольга Резниченко. Перегортаємо разом з нею ” Кобзар” 1961 року.

“Тарас Шевченко дивиться з-під лоб, з-під чорних густих брів, такий нахмурений, на переніссі – зморшки, які передають ідею гніву, опору. Наприклад, в 30-х роках створювався не лише образ Шевченка-ненависника царизму, але і усіх, хто оточує народ – це зовнішні і внутрішні вороги Радянського Союзу. Серед цих ворогів були репресовані українці, націоналісти. У 40-х військових роках Тарас Шевченко стає провідником боротьби з фашизмом.

За часів Холодної війни українська радянська влада використовує образ Шевченка як безкомпромісного борця з усім чужим, що оточувало радянський народ”, – ділиться міркуваннями один з авторів виставки “Кобзар під радянським пресом”.

Учені Ольга Резніченко і Надія Наумова помічають: нинішня влада теж не залишає в спокої образ Тараса Шевченка, наділяє його новими штампами – такого собі молодого фронтмена, тусівника на петербурзьких балах.

Ольга Резниченко говорить, що нам намагаються показати Тараса Шевченка “світським левом”, акцентується, що йому було суперски в Петербурзі; начебто він був веселою легковажною людиною, постійно знаходився в оточенні дівчат.

Надія Наумова додає: в Каневі великого Кобзаря зображували занадто європейським. “А вони, бідолахи, не розуміють, що і Європа якраз хоче побачити Шевченка національного, українського”, – підкреслила заввідділом Національного музею Тараса Шевченка Надія Наумова.