тарас шевченко

Сон бабусі і онучки

Т. Г. Шевченко. Сон бабусі і онучки. Копія з малюнка К.П. Брюллова.

[1839 – 1840, не пізніше за жовтень. С.-Петербург).

Папір, акварель. 21,9 ? 27,6 см

Національний музей Тараса Шевченка, № г-800.

На паспарту (зберігається окремо) напис олівцем: Шевченко. Сон бабусі і внучки. № 28(номер в альбомі В. А. Владиславлева). Нижче бронзовою фарбою друкарським шрифтом витіснено: Carolus Bruloff. Copia. Аналогічний напис є на паспарту малюнка “Перерване побачення”. На обороті паспарту справа вгорі позначено чорнилом: № 1; ліворуч вгорі олівцем: Съ кари. Брюллова; посередині тією ж рукою: Сонъ бабусі і внучки [закреслено] і іншою рукою олівцем: Carolus Bruloff // Copia, справа по краю листа олівцем: Rш [нерозбірливо].

Малюнок К.П. Брюллова(1828 Папір, наклеєний на картон, акварель, бронза, лак. 22,5 ? 27,4 см Державний Російський музей (Санкт-Петербург), № 2275) був власністю великої княгині Олени Павлівни, згодом її дочки великої княгині Катерини Михайлівни [Сомів А.К. Брюллов і його значення в російському мистецтві. – СПб., 1876. – С. 35; Ацаркина Э. Карл Павлович Брюллов : Життя і творчість. – М., 1963. – С. 453]. По копії Шевченка з нього, так само, як з малюнка “Перерване побачення”, за замовленням В.А.

Владиславлева була виконана в Лондоні Джоном Генрі Робинсоном гравюра, поміщена в альманаху “Уранішня зоря” [Уранішня зоря. – СПб., 1841. – Між с. 320 – 321, 322 – 323].

Датується орієнтовно 1839 – не пізніше за жовтень 1840 р., коли було отримано цензурний дозвіл на друкування альманаха.

Уперше опубліковане И.Я. Айзенштоком в 1935 р. [Айзеншток И. Доля літературного спадку Т.Г. Шевченко // Літературний спадок. – 1935. – № 19/21. – С. 435, 483] Л.В. Владыч помилково вважав, що Шевченко з акварелі “Сон бабусі і внучки” виконав дві копії [Владыч Л. Шевченко і вітчизняна книжкова графіка 40-х рр. XIX ст. // Збірка праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. – К., 1968. – С. 201].

Місця зберігання : власність В.А. Владиславлева; згодом – К.Т. Солдатенкова, з 1901 – В.И. Солдатенкова; у 1919 від Н.Г. Солдатенкової поступив в Державний музей образотворчих мистецтв ім. А.С. Пушкіна (Москва), з 1938 – Галерея картин Т.Г. Шевченко(Харків), з 1948 – Державний музей Т.Г. Шевченко(Київ).