ТАРАС ШЕВЧЕНКО
  ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
  ТАРАС І СУЧАСНІСТЬ
  КОРИСНЕ
» Біографія
» Портрети і фото
» Статті і публікації
» Невідомий Шевченко
» Музеї, Пам'ятники
» Вірші Кобзаря
» Щоденник і проза
» Художник Шевченко
» Бібліотека Тараса
» Художнє кіно
» Документальне відео
» Пісні на вірші
» Національна премія
» Назви в честь...
» Сайти про Шевченка
» Реферати
» Місцями Кобзаря
» Зворотній зв'язок
 
   
СТАТТІ І ПУБЛІКАЦІІ
 
   
» Шевченко-пророк
» Шевченко і його жінки
» Тарас Шевченко і сьогодення
» Маніпуляції Шевченко
» Варвара Репніна и Тарас Шевченко
 
 
ВІДЕО
 
ШКОЛЯРУ (РЕФЕРАТИ)
 

 

 
   
Христина Стебельська: "З Шевченком телесвіт прозоріший!"
 

Перший Національний 63 роки розповідає про Тараса та разом із глядачем переосмислює. Колись у нашій літературній студії Іван Дзюба зауважив: «Шевченко як явище велике і вічно живе – невичерпний, нескінченний, незупинний. Його розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе, свій час та Україну в нім». Влучно! В цьому – значення телевізійної Шевченкіани.

Ми встигли розказати про всіх 636 лауреатів Національної премії. А це постаті й дев’ять хорових колективів. Як би ідеологічно не використовували спадщину Кобзаря, всі лауреати – еталони своїх поколінь.

У 1962 році УТ-1 презентував перших трьох дипломантів тоді ще Республіканської премії ім. Т. Г. Шевченка: Олеся Гончара – його роман «Людина і зброя», Павла Тичину – «Вибрані твори» та композитора Платона Майбороду – «Вибрані пісні». Наступні 10 років профіль Премії розширився, і в студіях, серед лауреатів, з’явилися журналісти, публіцисти, літературні критики, драматурги.

А згодом – архітектори, історики З 1982 року на державному телеканалі розпочалася Шевченкіана для дітей та юнацтва. У 1997 – дебюти молодих, удостоєних першої Малої Шевченківської Державної премії. Через 30 пошанованих митців української діаспори, ми розширили світове визнання Шевченка. Найвища нагорода реабілітувала імена забутих, виборювала свободу слова, правдивий художній історизм.

У кадрі Першого Національного – 111 діячів театру і кіно. Для телевізійників не має значення, чи це члени Шевченківського комітету, чи шевченківські дипломанти, чи Герої України – шана до всіх однакова, інколи – посмертна, бо вже понад 300 достойних лауреатів «пішло за вічну межу».

Наша телепрограма щороку пропонувала різне: цикли телепередач, документальні, музичні та художні фільми, фільми-трилогії, багатосерійні навчально-просвітницькі.

Усім запам’яталися 12 серій відеофільму «Тарас Шевченко. Заповіт» (1992–1997) Станіслава Клименка, авторами сценарію якого є Борис Олійник та Іван Дзюба.

Відомі науковці творили живе літературознавство в студії «Тарасової церкви» з журналістом Борисом Гривачевським. Це був телемарафон, який повернув заборонені теми й імена забутих шевченкознавців. Для збору коштів на Тарасову церкву він об’єднав Канів, Київ, Полтавщину, Чернігівщину, Луганщину, Черкащину, Тернопілля, Львівщину, Хмельниччину, Прикарпаття, Волинь, Запоріжжя.

Філософ Євген Сверстюк у телефільмах порівнював долі Шевченка і Гоголя. Мистецтвознавець, історик, публіцист Вадим Скуратівський у циклі «Бачу землю» відкривав унікальність українського Пророка на тлі геніїв світу.

Постійна рубрика «Мій Шевченко» у телевізійному «Альманасі «Основи» поєднувала різні думки людей про свого Поета. Програма «Живе слово» знайомила з Києвом Шевченка, а «Тарасові шляхи» кликали ще далі.

Перший Національний проводив масштабні прямі трансляції з Канева не лише у березні, а й на День Незалежності України, День Державного Прапора, День Соборності, травневі дні «Чуття єдиної родини».

На шкільних уроках літератури переглядали кожен наш випуск «Світу поезії», де геніальні актори Анатолій Паламаренко, Лариса Кадирова, Богдан Ступка, Віталій Розстальний… читали Шевченка. І читали ТАК, що кадри ставали майстер-класами для акторських факультетів.

Редактори музичного мовлення досліджували унікальне – як поруч зі спадщиною Шевченка стояли композитори М. Лисенко, С. Людкевич, Л. Ревуцький, і чим для розуміння Шевченка були конкурси «Червона рута», імені Володимира Івасюка!

У дні «Червоної рути» редактор Чернівецького телебачення П. Нечаєва була змушена розшифровувати «Розриту могилу» Шевченка, яку зі сцени виконав гурт «Кому вниз». Партійна номенклатура не могла допетрати, звідки такі потужні слова і музика, що підняли стадіон глядачів, бо не знаходила їх у цензурованих радянських виданнях. А совісні телевізійники віджартовувалися: «Дивіться «Кобзар» 1964 року!».

Шевченківський репертуар капел, оркестрів, струнних квартетів розширювали телевізійну лексику. Про високий рівень виконавства з екрану Першого Національного говорили геніальні композитори Є. Станкович, М. Скорик, В. Сильвестров, славетні національні капели й хори.
Потужні клавіри і солоспіви на вірші Кобзаря, вокально-симфонічний «Кавказ», кантати «Заповіт», «Хустина» у прямих трансляціях.., фрагменти духовних концертів у програмі «Klassik-мюзік» – вчили слухати академічну музику і слово.

Кожному диригенту, вокалісту наш музичний ефір був університетом. Усі 63 роки української телеісторії підтверджували, який ЗАВЖДИ СУЧАСНИЙ поет для мистецького втілення. Але для того, щоб все зрозуміти, треба читати Шевченка.

Про його живі народні переспіви я розповім окремо, бо особисто це досліджувала з редакцією народної творчості. Шевченко – дух і метафора життя, тому став народним. З роками відчувалося, що державний канал мав би переростати суто етнографічні рамки народного Шевченка. У програми «Секрети вічності», «Співоче поле», «Народні таланти», «Пектораль» ми запрошували народні осередки, молодих, креативних. Проте спілки народних майстрів розпадалися і народознавча україністика завмирала. Хоча молодь по-своєму бачила модерного Шевченка, помилялася і знову експериментувала. Ми висвітлювали їхні потужні соціальні акції. І хіба побудова школи імені Шевченка не була б для нього найвищою похвалою?

Наші телекамери підглядали, як відбуваються закриті засідання Шевченківського Комітету. То були перші журналістські розслідування. Яким актуальним досі виглядає «перевиховання» Олесем Гончарем окремих номінантів, які крутилися коло партії, як біля печі! З піснями про Лєніна та комунізм вони «довго ганялися» за нагородою, та не судилося.

Шлях лауреатів до глядачів не безхмарний. У кадрі були і офіціоз, і резолюції «не рекомендовано» на сценаріях. Комітет Шевченківської премії, Спілки письменників, художників, композиторів засипали УТ-1 проханням представити лауреатів. Але тиск згори допускав до ефіру вибірково, або й зовсім не допускав. Наприклад, у радянські часи критичні та відверті виступи шевченківських лауреатів на з’їздах на другий день розмагнічували. Але ефект це мало зворотній: з’являлися таємні дублікати. Я ще колись опишу, як документальні шедеври поверталися в ефір із приватних підвалів та горищ наших телевізійників. Пристрасті ПРАВДИ за Шевченком – вічні.

Як «кастрували» біографії лауреатів, або взагалі замовчували факти їх творчості – тема окремої розмови. У 60-ті – на початку 80-х у жодному сценарії не згадували, що деякі шевченківські лауреати в часи громадянської війни воювали під українськими прапорами проти більшовиків. З відеотек щезали перші виступи шевченківських номінантів про цензуру у виданнях «Кобзаря», стагнацію духовності, загрозу Чорнобиля, Голодомори в Україні.

Кожна робота над Шевченком вчила читати між рядків, відвойовувати суверенність.

Мова Шевченка сильніша за партійні кабінети і заборони. Сценарії писали так, щоб на етапі запуску до зйомки не було жодного тиску згори. Без похвальби на адресу Першого Національного підкреслю, що редакції робили все від них залежне, щоб ефір був правдиво заглиблений у тему Шевченка. Завдяки цьому в студію пробивалися моральні авторитети шевченкознавства.

Чесні співробітники державного телеканалу більше цінували свою просвітницьку місію, ніж велику аудиторію. Аргументи йшли через «Кобзар». Із Шевченком ставав прозорішим український телевізійний світ.

Та як багато ми ще не знаємо про Шевченка! Сьогодні Перший Національний продовжує свій телевізійний діалог із Ювіляром.

Як радить Г. Грабович, варто менше хвалити й більше читати Шевченка. Тому ефір упродовж Року Тараса Шевченка сповнюють нова документалістика – «Ген Свободи» і «Тарас Шевченко», ексклюзивні авторські випуски програми Тамари Щербатюк «Надвечір’я», музичні мотиви на вірші Кобзаря. Щопівгодини ми чуємо, як видатні сучасники читають Його Слова – «Жива душа поетова святая…». У березні Перший покаже запис гранд-концерту «Національні колективи України – Тарасові Шевченку» з Національної опери України імені Тараса Шевченка.. Підготовлено спеціальні випуски програми «Книга.UA» про долю і творчість Поета. До речі, на Першому Ukraine «Кобзар» і документальні фільми звучать різними мовами.

Наші кореспонденти об’їздили Шевченківські простори від найменшого села до містечка. Увесь рік – це національний День Кобзаря. Ще не всі формати використано, та й чи це можливо? Адже нова генерація телевізійників уже визначає НОВІ СМИСЛИ Шевченка.

Жива телеісторія Першого Національного переходить у третє сторіччя Кобзаря. Тому на його творчому порозі ДЯКУЮ! усім поколінням телевізійників за співпрацю, збережені архіви.

Програми про Тараса Шевченка об’єднали редакції, апаратні, студії, різні покоління глядачів... У такій непростій роботі виникала повага до себе, до національного телеефіру. В нелегкі часи державного телеканалу такі моменти – визначальні.

І знов у студії команда «Запис!»… І ніби весна обізвалась до нас із листа Шевченка: «Спасибі всім, хто пише по-нашому або про наше. Покланяйтесь їм, кого знаєте, і хто чув про мене. Оставайтеся здорові, не забувайте, а вас ніколи не забуду».

Христина Стебельська

http://1tv.com.ua/uk/about/publications/2014/03/11/53907

.

 

     
  Чаванпраш Курс Дидан Жадид
Систалка
Київ. Дошка оголошень