тарас шевченко.

Біографія Тараса Шевченко

Біографія Тараса Шевченко це складний життєвий та творчий шлях від маленького кріпака до вільної величної людини, одного з найвидатніших українців, символа України, її пророка, Кобзаря.  Отже пропонуємо вам ознайомитися з повним життєписом Тараса Шевченко.

Дитинство та юність Тараса

Майбутній поет і художник Тарас Шевченко народився 25 лютого (за новим календарем 9 березня) 1814 році у Київській губернії Російської імперії. Зараз це Звенигородський район Черкаської області, Україна.

Він народився в кріпацькій сім’ї селян. Батько Шеченко Григорій Іванович та мати Катерина Якимівна. А Тарас був третьою дитиною. Старшою була сестра Катерина (1804 року  — до ймовірно 1848 ) та брат Микита (1811 —  приблизно 1870 р.)

В родині Шевченків переказували про те що діди з прадідами походили від запорізського козака Андрія, що  прийшов з Запорізської Січі і оселився тут у XVIII столітті. Батьки по матері Бойко Катарини Якимівни були родом з Прикарпаття та потім переселились на Черкащину.

З 1816 року Шевченки переїхали до селища Кирілівка, що знаходилось у Звенигородському повіті. Звідти був Тарасів батько Григорій Іванович. Дитинство Тарасика пройшло в цьому селі. І в цьому ж році  в сім’ї прибавилось – народилась сестра Ярина, у 1819 році ще одна сестра Марія, а 1821 році родився брат Йосип.

Осінь 1822 року це початок навчання Тараса дяком Совгирем. У нього відбулось знайомство з творчістю Григорія Сковороди.

10 лютого у 1823 році Катерина, старша сестра, побралася з Антоном Красицьким — простий чоловік з села Зелена Діброва. А 1 вересня у 1823 році від важкої роботи та скрути пішла з життя мати Катерина.

У 1823 році батько вдруге одружився 19 жовтня на вдові Оксані Терещенко. В неї вже було троє своїх дітей. Нажаль вона поводилася досить жорстоко  з нерідними дітьми, а особливо з маленьким Тарасом. В наступному 1824 році з’явилася на світ сестра Марія  від  батькового  другого шлюбу.

З батьком хлопець займалися чумацтвом. Об’їздили Звенигородку, Умань, Єлисаветграді (нині це мітсо Кропивницький)

Батько Шевченка помер 2 квітня  1825 року. Мачуха невдовзі і її троє дітей поернулися у Моринці. Зрештою Тарсу довелось полишити домівку. Трохи пожив зі своїм дядьком Павлом. Той став опікуном сирітських дітей після того як поховали батька. М. Чалий, біограф поета, у розмові охарактеризував Павла назвавши його «великий катюга». Тарасу довелось праювати поруч з наймитом по господарству, але не витримував важких життєвих умов і відправився до іншого у найми. Новий господар був Петро Богорський – кирилівський дяк.

Носив воду як попихач, займався опаленням школи та обслуговуванням дяка. Також вчився та доводилось читати псалтир над покійними. Не стерпів знущання  Богорського та відчував велике прагнення до малювання та живопису Тарас втік у пошуках вчителя-маляра. Декілька днів був наймитом у диякона Єфрема та «навчався» малярству  у Лисянці Звенигородського повіту (нині це Черкащина). Далі також навчався у вчителів в малярній справі в селі Стеблеве (Канівський повіт, та село Тарасівка у Звенигородському повіті). Коли Тарас наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця то був у місті Богуслав, Шпола і Бурта.

У 1828 році Шевченка беруть в панський двір Вільшаній (Звенигородський повіт, Київщина) як козачка (слуга), на прохання навчатися маляра з Хлипнівки. В  цьому ж році помирає пан Василь Енгельгардт. Село Кирилівка перейшла у власність до сина Енгельгардта Павла, яким було назанчено  у вільшанському маєтку Тараса персональним дворовим слугою.

Приблизно два з половиною років (осінь 1828-го – січень 1831 го) разом зі своїм паном Шевченко прибував у Вільно. Якось вночі 18 грудня 1829 року пан помітив Тараса серед ночі малючого  козака Платова. Це герой війни 1812 року. За це Тарасу кучером Сидорко нам’яв вуха та відшмагав на стайні. Взагалі біографія і подробиці з життя Шевченка у Вільно маловідомі. Можливо Шевченко ходив на лекції по малюванню, що викладав професор  Віленського університету Йонас Рустемас.  Тарас ймовірно був свідком повстання поляків 1830 року. З того часу залишився малюнок Тараса  «Жіноча голівка», де видно про майстерність малювання олівцем. В місті відбулось знайомство зі польскою швачкою. Її ім’я Дуня Гусиковська. Польскою мовою Тарас володів ще в Україні, в ті часи її розуміли і була досить поширена. З дунею Гусаківською юний Тарас покращив знання польскої та був в змозі читати оригінали творів Міцкевича.

Тарас Шевченко в Петербурзі. Викуп з кріпацтва (1831—1838)

Коли пан П. Енгельгардт у 1831 році переїхав до Петербурга з Вільна, то взяв з собою Тараса. Це для того щоб мати якусь вигоду на майбутніх картинах персонального «покоєвого художника». З цією метою поміщик підписавши контракт відправив Шевченка навчатись протягом чотирьох років до В. Ширяєва, живописця у якого мещкав Тарас до 1838 року. Артіль Ширяєва це гурток таких самих здібних юнаків як і Тарас із бідних верств населення та звільнених кріпаків, а також були й з міщан, які бажали покращити володіння мистецтвом живопису та опанувати професію худождника. Ширяєв бву суровим вчителем. Шевченко згадував про нього коли писав повість «Художник» такими словами: «людина жадібна, груба, сувора й деспотична».

Ширяєв переважно укладав договір на вісім років: п’ять призначалось на навчання, а наступні три роки учень повинен був працювати на вчителя, щоб  «заслужити майстрові за навчання». Господар п’ять років навчав свого учня писанню та малюванню «міфологічних та історичних фігур й фарцорнаменту, квітів і різних оздоб  олійними та клеєвими фарбами». Він мав би надати житло, одягати й годувати учня, а учень – слухати майстра й без дозволу нікуди не відлучатись. По завершенню контракту в зобов’язання господаря входило надання учню «пристойного одягу» або компенсація в 100 рублів, а батьки учня необхідно відправити 150 рублів. Коли артіль працювала над підрядами Шевченко зміг опанувати мистецтвом декоративного розпису. Одне з таких замовленнь — розпис Великого театру, в якому Тарас був підмайстром-малювальиком.

В листопаді 1836 року артіль завершила роботи по художньому оздобленню Великого театру. До літа 1838 року по контракту артіль виконувала замовлення для контори імператорських театрів. Це малярно-живописні роботи та виготовлення декорацій. А весною 1838 рокупо новій розписали плафони Михайлівського та Александринського  театрів. Один з найзначніших підрядів було оздоблення для перебудованого будинку Сенату і Синоду.

Тарас Шевченко ще у 1835 та 1836 році виконав кілька  багатофігурних складних композицій по темі часів Київської Русі та античної історії.  В період 1836—37 роках створює малюнок «Смерть Богдана Хмельницького». Але малюнок  з історичної тематики того періоду «Смерть Сократа», створений у 1837 році, є найдосконаліший. В ньому відчувається впевненість у малюнку, майстерно передано освітлення та  згруповані постаті. Найбільш досягнув Шевченко у ці роки у жанрі портрету з акварелі, завдяки тому що він опанував досвід інших художників, наприклад П. Соколова. Перший портрет аквареллю був намальований ще у 1833 році. Зображений на ньому був  Павло Енгельгардт. В ті роки Шевченко посилено займався саморозвитком: вивчав твори мистецтва (оригінали й гравюри на них) та самостійно навчався.

Шевченко часто вночі, коли був вільний час від роботи, приходив у Літній сад та змальовував статуї. Якось літом 1836 року в одну з таких ночей малюючи у Літньому саду пощастило познайомитись з Іваном Сошенком — своїм земляком та художником, а через нього з Василем Григоровичем, Євгеном Гребінкою та Олексієм Венеціановим. Завдяки ним Тараса познайомили з відомим та поважним поетом при дворі Жуковським Василем. Сошенко переконав Ширяєва на місяць відпустити Шевченка, щоб у того була можливість відвідувати зали живопису  дворянсько-меценатського Товариства заохочення художників.  Товариство та його комітет «рассмотрев рисунки постороннего ученика Шевченко», ухвалив «иметь его во внимании на будущее».

Учень Брюллова та товариш Шевченка, художник Аполлон Мокрицький вирішив зайнятися справою від кріпацтва Тараса Шевченка за участю і допомогою Брюллова. У своєму щоденнику Мокрицький зазнаичив, що середи 31 березня 1837 року він показав Брюллову вірш Шевченка. Брюллов ним був  «очень доволен и, увидев в нем мысли и чувства молодого человека, решил спасти его из податного (крепостного) положения».

Шевченко у липні 1836 року під враженням українських творів Гребінки почав пробувати віршувати. Гребінка перший, хто підтримав і відкрив у Шевченка обдарування поета, надихав поеат та став його літературним вчителем.

Першим визнаним поетичним «шедевром» Шевченка вважається балада «Причинна».[38] Щотижня на квартирі Гребінки відбувалися літературні вечори, на яких бував і Шевченко.