Природа щедро наділила кріпацького синане лише поетичним генієм, а й талантомхудожника, які ніколи не зраджували йому, Довго те діялось. Ще в школі,навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Таки в учителя – дяка,Тараса Григоровича малювання сталопотребою, вираженням його творчого духу. У Гарненько вкраду пятака –Шевченкові поєднувалися й боролись Бо я, було, трохи не голе.водночас поет і художник. Про своюпристрасть до написання творів і малювання Таке убоге – та й куплюКобзар оповів у вірші «А.О. Козачковському»: Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду Або «Три царіє со дари». Почаївська лавра,1846

Обдарований від природи, хлопчинарано відчув тягу до малювання. Щезмалку крейда і вуглинка були для ньогонеабиякою радістю. Все ними малює:стіни, лави, стіл у хаті й на дворі, у себе і вгостях. Якось прийшла сестра Катерина зпанщини і не впізнала своєї хати:візерунками розмальовані стіни, долівка інавіть призьба. Хлопець любивзображувати птахів, звірів, людей. Колиюний художник намалював п’яного дяка,то був ним покараний.

Талант художника проявився рано, значнораніше, ніж талант поета. Якщо першілітературні спроби припадають на 1836-1837роки, то найбільш ранній малюнок, щодійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка»,датований самим автором 1830 роком. З цієїюнацької роботи і розпочалась творчістьвидатного художника. Зліва внизу на малюнку чорнилом єавторський напис : «На память АлександруИвановичу Уварову». Про родину Уварових Т.Г. Шевченко згадує в повісті «Художник»:«Праздник встретил я в семействе Уварових. Не подумайте – графов. Боже сохрани, мыещё так высоко не летали. Это простое,скромное купеческое семейство, но такоедоброе, милое, гармоничное, что дай бог,чтобы все семейства на свете были таковы. Япринят у них как самый близкий родной».

22 квiтня 1838 року ТарасаШевченка викупили з кріпацтва. Звільнення дало право Тарасу Григоровичу вступити до Академії мистецтв. Він став одним із найулюбленіших учнів Брюллова Тарас переходить із класу в клас як кращий учень. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. Від самого вступу Шевченка до Академії «Петербурзьке товариство заохочення митців» зробило його своїм стипендіатом. Праця його в Академії йшла успішно. За рік по вступі до неї – 3 травня 1839р. Шевченко дістав у нагороду за програмний малюнок срібну медаль. За картину “Хлопчик- жебрак, що ділиться хлібом з собакою” дістав другу срібну медаль та похвалу від Ради Академії. «Хлопчик-жебрак»

УкраїнаПечерська Київська криниця, 1844 Хата батьків у Кирилівці Весна. Садочки зацвіли, Неначе полотном укриті, Росою божою умиті, Біліють. Весело землі; Цвіте, красується цвітами. Садами, темними лугами. «Чума»

Шевченко сумує за рідним краєм. Він мріє відвідати Україну: Хочеться хоч подивиться На свій край на милий! На високії могили! На степи широкі! “Вдовина хата” “Селянське подвір’я” “Жебрак на цвинтарі “ У 1843 році поет подорожує Україною, відвідує місця, дорогі його серцю, робитьзамальовки. Україна постає перед поетом з усіма злиднями та гнітом, під тягарем якихстогнало закріпачене селянство, брати, родичі Шевченка, увесь його народ. Скрізь бачив Тарас Григорович, як знущаються з кріпаків лукашевичі, трепови, тарновські та іншіпоміщики-кріпосники.

«Видите, паны там бенкетуют, а мужикиголодают. Да еще мало того: в селе, кромекорчмы, что ни улица, то шинок, а в каждомшинке, для приману людей, шарманка играет.Вот мужик бедный и пропивает последнююнитку под немецкую музыку» («Музыкант»). “Чумаки серед могил” “Знахар” “Сліпий”

Під час подорожі по Україні, любов до рідного краю наштовхнула Шевченка настворення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії він виявив у трьох офортах серії“Живописна Україна” – “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судня рада” і “Старости”, на якихвідображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись до Петербурга,митець завершує навчання в Академії, видає власними коштами і поширює альбом підназвою “Живописна Україна”. На офорті «Старости» зображено сватання у простій селянській хаті. Наречена повязала сватам рушники через плечі і подає своєму зарученому на тарілці вишиту хустку. Батько й мати вже благословили молодих. Шевченко показує високу мораль устоїв українців. Відтворено атмосферу гармонії тихого, задушевного щастя: соромливо схилена голова нареченої, щасливе обличчя матері, що теж схилене у зажурі. Дрібними точними штрихами художник передає вирази облич, складки одягу, побут селянської хатини, обриси ікон на сволоці, чим створює відчуття життєвості, національний колорит. Постать свата, який споглядає дійство у правому кутку невеличкої кімнатки, впевнена, велична,сповнена осмислення й відповідальності за вчинок. Утвердження доброї волі домінує у творі.

“Дари в Чигирині 1649 року” Звертаючись до минулого свого народу, Шевченко у своїй творчості вдається доісторичного моменту – об’єднання з Росією. Офорт «Дари в Чигрині 1649 року» зображує послів, які прибули до Б.Хмельницького здарами від російського царя, польського короля та турецького султана і чекають наприйом гетьмана. У сусідній кімнаті, вхід до якої охороняють двоє запорожців,збирається рада війська. Гострою, виразною психологічною характеристикою кожного з послів митецьпримушує глядача наперед вгадати хід наступних подій. Досить глянути на нервову ірозгублену постать турка, на польського посла, який безнадійно забився в куток, щобзрозуміти, наскільки марна їх дипломатична місія. Як у воду опущений і російськийбоярин. Офорт можна з повним правом вважати першим історичним твором в українському образотворчому мистецтві. Шевченко досить майстерно, завдяки світлотіні, розставляє в офорті акценти. Тут «осяяні» фігури послів, вартового козака та групи козаків, що збираються на раду, тобто засобами світлотіні художник зав’язує сюжетну канву зображених подій.

На офорті «Судня рада» Шевченко зображує сільський схід, який, за народним звичаєм,повинен розв’язати суперечку поміж односельцями. З глибокою пошаною до носіїв народноїправди й честі змальовує художник трьох стариків-сусідів. Найстарший «отаман» – сидить напризьбі, двоє інших стоять поруч. Перед ними з непокритими головами – позивач, свідомийсвоєї правоти, і похнюплений відповідач. Шевченко будує центральну групу на тлі білої, яскравоосвітленої сонцем стіни старої хати. Глибока тінь від стріхи ще більше підкреслює білизну стіни.Праворуч, за рогом, у тіні, уважне око бачить ще дві постаті: чоловік у високому картузі,одягнений не по-селянськи, читає якийсь папір, а перед ним стоїть селянин із штофом у руці.Неважко здогадатися, що чоловік у картузі – це писар, сільська п’явка, хабарник і п’яниця, якийнаживається з неграмотності й затурканості селян. Центрального героя – «суддю-отамана» – поважаного і шанованого сивочолого чоловіка, Шевченко вимальовує досить прискіпливо. Його брови зведені й глибока задума оповила обличчя. Вся його постать грузна, важка, сконцентрована. Тримаючи палицю в руці, знаходячись якраз посередині між кривдником і позивачем, він от-от виголосить слово правосуддя. В далечині, за лівим краєм стріхи хатини, видніються бані церкви – як всевидяще Боже око, у якого на всі мирські справи готується свій Суд.

«...Я малюю тепер Україну і для історії прошу вашої допомоги; я, здається,тоді вам розказував, як я думаю це зробити. Бачите, ось як. Намалюювиди, які є на Україні, чи то історією, чи то видом своїм прикметні, вдруге -як теперішній народ живе, втретє - як він колись жив і що виробляв...»(Лист до Бодянського від 29 червня 1844 р.)

Згодом, Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Весною 1845 року він знову виїхав на рідну Україну, тепер надовго, у складі Київської археологічної комісії. Він подорожував Київщиною, Полтавщиною, Поділлям, Волинню, Чернигівщиною. Воздвиженський монастир, 1845 І все то те, вся країна, Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою. «Сон» Узлісся Костьол у Києві, 1846 Художникові довелося побувати у різних куточкахУкраїни, де він змальовував і описував історичніпам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало Повінь, 1845 акварелей, простих і природних за своїми сюжетами.

Почаївська лавра «Возвращаясь из Почаева, я зашел в Кременец посмотреть на Королеву Бону и на воздвигавшиеся в то время палаты, или кляштор, для Кременецкого лицея…» («Варнак»). «Измеривши вдоль и поперек Волынь иПодолию и дождавшись в Житомиреосенней грязи, мы возвратилисьблагополучно в Киев» («Прогулка судовольствием и не без морали»).

Із серії «Притча про блудного сина»Мені однаково, чи будуЯ жить в Україні, чи ні.Чи хто згадає, чи забудеМене в снігу на чужині -Однаковісінько мені.В неволі виріс між чужими,І, не оплаканий своїми,В неволі, плачучи, умру,І все з собою заберу,Малого сліду не покинуНа нашій славній УкраїніНа нашій - не своїй землі.І не помяне батько з сином,Не скаже синові: "Молись,Молися, сину: за ВкраїнуЙого замучили колись".Мені однаково, чи будеТой син молитися, чи ні...Та не однаково мені,Як Україну злії людиПрисплять, лукаві, і в огніЇї, окраденую, збудять...Ох, не однаково мені.

У другому періоді заслання з новою силоюзазвучав могутній голос художника на захистпоневоленої людини. Це найяскравішевиявилося у серії «Притча про блудного сина»,що є вершиною його творчості років заслання.Своїми думками про неї Шевченко поділився зБр. Залеським 8.ХІ 1856 року: «Недавно мнепришла мысль представить в лицахевангельскую притчу о блудном сыне, в нравах иобычаях современного русского сословия. Идеясама по себе глубоко поучительна, но какиедушу раздирающие картины составил я в моемвоображении на эту истинно нравственнуютему». Сюжети цієї серії навіяні самим життям:«...я имел случай просидеть под арестом водном каземате с колодниками и даже склейменными каторжниками...» .

У «Притчі про блудного сина»Шевченко створив образи глибокоїжиттєвої правди і широкогоузагальнення. Він викрив і засудивсоціальну несправедливістьсамодержавно-кріпосницького ладу,мерзенність миколаївської солдатчини,що морально й фізично калічилалюдей. Такі твори цієї серії, як «Караколодкою», «У в’язниці», «Карашпіцрутенами», силою викриття йпротесту проти потворності суспільноголаду, проти самодержавства не маютьподібних в українському й російськомуобразотворчому мистецтві ні доШевченка, ні довго після нього.

Винятково характерний записзнаходимо в щоденнику від 26 червня1857 p., де Шевченко пояснює, чомублудний син взятий не з вищого, а зсереднього стану суспільства: «Напороки и недостатки нашего высшегообщества не стоит обращать внимания.Во-первых, по малочисленности этогообщества, а во-вторых, по застарелостинравственных недугов, а застарелыеболезни если и излечиваются, то толькогероическими средствами. Кроткийспособ сатиры тут недействителен».

Жiноча доля у творчостi Тараса Шевченка Циганка-ворожка,1841 Молитва за померлих,1856

Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з сторичнимидіячами визвольного руху в творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральноюсилою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. Жіноча доля, хто ii розкаже? Жіноча доля, хто ii збагне? Їй на землі моїй чомусь найважче... Малюнки Шевченка до “Кобзаря”

«Такого полумяного культу материнства, - писав М.Т. Рильський, - такогоапофеозу жіночого кохання й жіночої муки не знайти, мабуть, нi в одногоз поетiв свiту. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу iнайчистішу красу світу бачив у жiнцi, в матері». У нашім раї на землі Нiчого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим… I на оновленій землi Врага не буде, супостата, А буде син, i буде мати, I будуть люде на землі… Селянська родина, 1843

Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згусткомболю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя -це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилунужда та праця положила", доля сестер Катрi,Ярини, Марiї - голубок молодих, у яких "коси внаймах побiлiють", це трагiчна доля його першоїтрепетної любовi - Оксани Коваленко, доля всiхнещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть iдiточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвновиступав проти жiночого безправя. Вiн нiби зiбраввоєдино у своєму зболеному серцi стражданняпоневолених жiнок усiх епох i схвильованорозповiв про них цiлому свiтовi.

Розповідаючи в "Гайдамаках" про кохання Яреми й Оксани, Шевченко описував і свою першу любов. Первоцвіт серця Яреми, його Оксану, звів приблуда москаль, вона мала од нього дитину, а потім, покинута ним, збожеволіла. Було вночі сидить під тином, мов зозуля, та кукає або кричить, або тихесенько співає. та ніби коси розплітає. А потім знов кудись пішла,Ніхто не знає, де поділась,занапастилась, одуріла.А що за дівчина була!Так, так що краля! І не вбога, Малюнок Шевченката талану Господь не дав, до “Кобзаря”а може, й дав, та хтось украві одурив святого Бога!

Страшним пророцтвом встав перед поетом образ Катерини. Він поєднався у свiдомостi поета з образом України, у довгому дiалозi з якою поет перебував протягом життя, шукаючи спасiння для сплюндрованої землi-жiнки. Кохайтеся, чорнобривi,та не з москалями,бо москалi - чужi люде, роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; пiде в свою московщину, а дiвчина гине. «Катерина» (етюд для пам’ятника Т. Г. Шевченка в Якби сама, ще б нiчого, Серце вяне, спiваючи, Харкові). Гипс. 1934. а то й стара мати, коли знає за що. що привела на свiт божий люди серця не побачать, мусить погибати. а скажуть - ледащо. Кохайтеся ж, чорнобривi, та не з москалями, бо москалi - чужi люде, роблять лихо з вами.

«Я намалював Катерину в той час, як вонапопрощалася зі своїм москаликом івертається в село; у царині під куренемдідусь сидить, ложечки собі струже, а вона,сердешна, тільки не плаче ... а москальдере собі, тільки курява ляга; собачка щепоганенька доганя його та нібито гавкає. Пооднім боці могила, на могилі вітряк, а тамуже степ тільки мріє. Отака ота картина!»(Т.Шевченко. Лист до Г.С.Тарнавського від25 січня 1843 р.). Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою? Хто спитає, привітає Без милого в світі? Батько, мати — чужі люде, Тяжко з ними жити!

Постать знеславленої дівчини – смисловий центр твору. Модельована теплими фарбами, вона різко контрастує із силуетно зображеною постаттю москаля на коні зліва на затіненій частині картини. Кличе мати вечеряти, А донька не чує; Де жартує з москаликом, Там і заночує. Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала. Нехай собі тії люде, Що хочуть, говорять: Вона любить, то й не чує, Що вкралося горе. Прагнучи до посилення емоційного звучання твору,автор поетизує героїню, свідомо прикрашаючи її. Надівчині святковий одяг: біла, з довгими пишнимирукавами сорочка, барвиста плахта, червоний фартух,з прикрашеної вінком голівки спадають,розвиваючись на вітрі, довгі червоні стрічки.

Порівняно з величною постаттю Катерини москальвиглядає мізерним, іграшковим. Холодний, зеленкувато-синій тон підсилює трагедію дівчини – покритки, їїсумний настрій. Впадає в око і співчутливий погляд діда.Відірвана гілка на землі символізує скалічене молодежиття. Пішла селом, Плаче Катерина; На голові хустиночка, На руках дитина. Вийшла з села — серце мліє; Назад подивилась, Покивала головою Та й заголосила. Як тополя, стала в полі При битій дорозі; Як роса та до схід сонця, Покапали сльози.

У баладі "Тополя" та однойменному малюнку зображення самітньої тополівідразу налаштовує читача й глядача на сприймання розповіді про одиноку,покинуту коханим героїню: По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий Марне зеленіє. Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить, Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини. Одна, одна, як сирота На чужині, гине!

Картини наісторичну таміфологічну тематику

В останні роки заслання Шевченко створив значну кількість сепій та акварелей.Вони присвячені міфологічним,історичним, літературним темам, які змістом таідейною спрямованістю були співзвучні настроям Шевченка. Вони свідчать провеликі художні досягнення майстра, його блискучу техніку, широкий творчийдіапазон. Олександр Македонський проявляє довіру своєму лікареві Філіппу

Не заревуть в Україні Вольнії гармати. Не заріже батько сина, Своєї дитини, За честь, славу, за братерство, За волю Вкраїни. Не заріже – викохає Та й продасть і різницю Москалеві. Це б то, бачиш, Лепта удовиці Престолові-отечеству Та німоті плата.Смерть Богдана Хмельницького

Портрети

В 1845-1847 роках Тарас Григоровичстворив ряд портретів, які переконливосвідчать про зростання художника, пропоглиблення психологічної характеристикиобразів. Пантелеймон Олександрович Куліш Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу цьому напрямку. Незабаром Т.Г. Шевченко стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю штучної святковості, вдалою композиційною бадьорістю й свіжістю барв, Євген Павлович намаганням дати психологічну характеристику людині. Гребінка

Павло Васильович Енгельгардт Галерею портретів, написанихШевченком, відкриває портретпоміщика Павла Енгельгардта,виконаний на досить високому рівні.Перед нами горда людина, яка знаєсобі ціну. Пан П.В.Енгельгардодягнений у фрак коричневогокольору, з-під якого видно синійжилет, на шиї пана елегантноповязано ліловий шарф, вираз очейЕнгельгардта самозакоханий.

Невідомий, зображений на портреті,сидить на стільці й уважно дивиться наглядача виразними, трохи сумовитимиочима. Перед нами розумна, серйозна йразом з тим добра, чуйна людина. Це першийпортрет Шевченка, в якому людинузображено в позі сидячи. Згодом такакомпозиція в його портретній творчостінабуде поширення. Цікавою деталлю, щоурізноманітнює композицію портрета, євишуканий жест спертої на спинку крісларуки, в якій портретований тримає чубук.Художник застосував у ньому різноманітнітехнічні прийоми: найдрібнішими мазкаминаписані й рука, більш широкими йвільними- волосся, а ще ширшими, власне,витриманими в різних світлотіньових граціяхширокими кольоровими площинами – одяг.Все це надає образові необхідної життєвоїпереконливості.

Історія жіночих портретів

Ганна ЗакревськаУ 1843 році, коли Шевченкоперебуває на Україні, він зустрічаєГанну Закревську, якій згодомприсвятив вірш «Г. З.» і написав їїпортрет. Якби зострілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якеє тихеє ти слово Тоді б промовила мені? Ніякого. І не пізнала б. А може б, потім нагадала, Сказавши: снилося дурній. А я зрадів би, моє диво! Ганна була 20-річною красунею, мала двох Моя ти доле чорнобрива! дітей і була визнаною всіма «царицею балів». Якби побачив, нагадав Варвара Рєпніна вважала її легковажною, Веселеє та молодеє холодною кокеткою, не гідною Шевченка Колишнє лишенько лихеє. Тарас Григорович і сам розумів, що його Я заридав би, заридав! кохання до Ганни не могло бути щасливим, що І помоливсь, що не правдивим, він не мав права міняти щось в її долі і А сном лукавим розійшлось, поривався з її оточення, щоб «не бачити, не Слізьми-водою розлилось чути…» Колишнєє святеє диво!

Княжна Варвара Миколаївна Містечко Яготин Полтавської губернії (тепер райцентрКиївської області) лежить неподалік від Мосівки іБерезової Рудки, де бував Шевченко влітку 1843 року,коли вільно подорожував по Україні як поет і художник.Вперше сюди він завітав у липні, а з жовтня 43-го пожовтень 44-го року з перервами мешкав у сімействіМиколи Григоровича Рєпніна-Волконського — князя,генерала, старшого брата декабриста С.Волконського. Дочка князя, 35-річна Варвара, захопиласяталантом і поезією Шевченка й закохалася в ньогона все життя. Оскільки кохання не було взаємним,то княжна вирішила, що їй Богом призначено ...Ваш добрый ангел осенилстати янголом-охоронцем поета, і всіма силами Меня бессмертными крыламисвоєї душі боролася з жагучим почуттям. И тихостройными речами Мечты о рае пробудил — Поет з великою повагою поставився долюбові Варвари, але не міг примусити серце такими рядками закінчуєтьсявідповісти на щире кохання. Врешті-решт між присвята до поеми «Тризна», створеної Т.Шевченком в Яготині.ними зав’язалася тепла довірлива дружба, Перед присвятою після заголовкуяка не переривалася майже до останніх років написано: «На память 9 ноября 1843життя Т.Шевченка. года. Княжне Варваре Николаевне Репниной».

«Моя ти любо!» В дачному селищі Стрельна біля Петербурга в червні 1860 року на дачі Надії Забіли, української поміщиці, Шевченко знайомиться з наймичкою, колишньою кріпачкою, 20- літньою Ликерою Полусмаковою. Граціозна, з кучерявою голівкою, зовні дуже схожа на Марію Максимович — вона полонить душу поета, пробуджуючи знову, вкотре, надію знайти милу серцю дружину. Поет присвячує своїй коханій вірш, який так і називає «Ликері»: Моя ти любо! усміхнись І вольную святую душу, І руку вольную, мій друже, 27 вересня 1860 року у вірші, Подай мені.присвяченому Ликері, ми чуємо біль і Шевченко спочатку закохувався, а потім починавсмуток поета за втраченими ілюзіями: з коханої творити дівчину своєї мрії. Тому, закохавшись у Ликеру, поет багато часу проводить Давнє-колишній та ясний з нею в розмовах, за останні гроші купує їй одяг, Присниться сон мені!.. і ти!.. взуття, гостинці, присвячує їй вірші, малює Ні, я не буду спочивати, портрет, поселяє її в окрему кімнату, наймає їй Бо й ти приснишся. І в малий учителя, який починає залицятися до дорученої Райочок мій спідтиха-тиха йому учениці, мріє про сім’ю. Аж раптом — Підкрадешся, наробиш лиха... розрив! Запалиш рай мій самотний.

«Миле, чарівне Дорогою з Нижнього до Петербурга Шевченкостворіння» затримався на кілька днів у Москві, де відвідав родину Максимовичів. Михайло Олексійович Максимович — український вчений, природознавець, історик, фольклорист і мовознавець, перший ректор Київського університету — на честь поета влаштував обід. Там Шевченко і познайомився з його молодою дружиною Марією, якій того ж вечора подарував автограф одного з найкращих своїх ліричних віршів «Садок вишневий коло хати», написаний ще в казематі Петропавлівки перед засланням. У щоденнику з’явився запис: «Заехали к Максимовичу... Хозяйки его не застали дома... Вскоре явилась и она, и мрачная обитель ученого просветлела. Какое милое, прекрасное создание. Но что в ней очаровательней всего, это чистый, непосредственный тип моей землячки. Она проиграла для нас на фортепьяно несколько наших песен. Так чисто, безманерно, как ни одна великая артистка играть не умеет. И где он, старый антикварий, выкопал такое свежее и чистое добро? И грустно и завидно...» М.Максимовичу на той час було 50 років, а скільки було його дружині Марії Василівні —невідомо, але якщо судити з портрета, намальованого Шевченком у 1859 році, то, десь років 20 –25. Там, у Москві, вона нібито пообіцяла допомогти поетові знайти в Україні наречену. Тарас Шевченко і Марія Максимович листувалися.

Автопортрети Це він чи образ молодої волі? Яка різниця... В ризниці старій Академічної церковці антресолі Приставлено – майстерня. Возрадій, Тарасе: несподівана майстерня І – на короткий час! – твоє житло... ...Підвівся. Лиця змучені, бліді. Чоло юнацьке – також побіліле. Гарячі очі пропікають світ – На Україну б, на Дніпро летіли – Як рідних серцю хочеться орбіт! Сюртук накинув на плече. Овал Упевнено прокреслив на мольберті. Овал, але перейдено межу. Із небуття – у новоріччя волі! Вчорашній раб на полотно нужденне Обрушується. Молодості шквал. «Кріпацтво, смерть - це все таке буденне; писатиму я свято - свято в мене...» А свято не вміщається в овал! Роман Лубківський

На «Автопортреті» 1840 р.Шевченко у розквіті творчих сил,сповнений високого натхнення.Створений портрет в академічніймайстерні художникаПономарьова, де поет перебувавпід час хвороби наприкінці 1838– початку 1840 рр. ПрацювавТарас над «Автопортретом» усічні – лютому, коли почаввидужувати.

Автопортрет, написаний в Яготині 23-26.09 1843 і подарований Варварі Рєпнінійразом з рукописом поеми «Тризна», зображує Шевченка за роботою. Тут виразнопередано уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя.Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери малюваннягілкою на міді. Душе с прекрасным назначеньем Должно любить, терпеть, страдать; И дар господний, вдохновенье, Должно слезами поливать. Для вас понятно это слово!.. Для вас я радостно сложил Свои житейские оковы, Священнодействовал я снова И слезы в звуки перелил. Ваш добрый ангел осенил Меня бессмертными крылами И тихоструйными речами Мечты о рае пробудил. “Тризна”
45. З портретів, виконаних під часперебування Шевченка в Аральськійекспедиції (1848-1849), до нас дійшовлише один, його художникнезабаром подарував А.Венгжиновському в Оренбурзі.Шевченко зображує себе у вбранні,яке носив у експедиції,- звичайномуцивільному платті і світлому кашкеті звеликим козирком, на обличчі слідивтоми від нелегких мандрів.

Офорт виконано в Петербурзі, не пізніше серпня 1860 р. В основу покладено малюнок, створений Шевченком ще 1845 р. в Україні, в пору його високого поетичного натхнення. Символічний зміст був очевидний уже для сучасників, які вбачали в портреті не стільки самозображення Шевченка, скільки узагальнений образ народного поета у мить його осяяння. Словом я возвеличив отих малих рабiв нiмих i на сторожi коло них поставив слово.У руці митця – піднята вгору, запалена свічка. Світло ж традиційно асоціюється з духом.Воно є також символом творчої сили, а сама свічка, що горить, уособлює індивідуалізованутворчість. Яскравий спалах осяює поетове чоло, кидає полиски на зіниці затінених очей і,пригаснувши, висвітлює майже в сувій згорнений аркуш, на тлі якого завмерло поетовеперо. Саме ця акцентована світлом діагональ сприяє прочитанню метафоричностіШевченкового твору, в якому відображено боротьбу світла духу й темноти ночі. У поезіїШевченка слова "темінь", "тьма" також асоціюються з неволею, а "світ", "світло»– з волею іправдою.

Останній з автопортретів — у шапці йкожусі, створений не пізніше 4 грудня 1860за фотографією А. Деньєра, зроблоеною1859, дає узагальнений образпортретованого. Твір вражає глибиною іцілісністю характеристики. Недаремносучасники поета вважали його найвдалішим інайбільш схожим з усіх прижиттєвихзображень Шевченка. Технічно портрет виконано бездоганно.Офортний штрих набув тут винятковоїекспресії. Штрихуванням вкрито не лише тлонавколо голови, а й усе зображення:перегукуючись з енергійним штрихом, якимпередано смушеву шапку й комір кожуха,воно надає портретові своєрідної суворості.На портреті є авторський підпис, також датавиконання та монограма з облямованихколом літер, написаних енергійнимрозчерком.

Останній автопортрет, виконаний 1 лютого 1861 року, відтворюєобраз безнадійно хворого художника. Густий морок, з якого виступаєосвітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка,посилює трагізм твору. Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога, Вірші нікчемні віршувать, Та й заходиться риштувать Вози в далекую дорогу, На той світ, друже мій... До останніх хвилин свого життя Тарас Григорович Шевченко працював у своїй майстерні при Академії мистецтв. Буквально в ній він і помер.

9 березня 1861 р. друзі прийшли привітати поета з 47-м днем народження і побачили, що йому зовсім погано. Лікар встановив у нього водянку легень. Кожне слово давалося Шевченкові з превеликим трудом. Вранці 10 березня він захотів зійти вниз у майстерню і упав зі сходів... Коли до нього підбігли, поет був уже мертвий... Так, у розквіті творчих сил, скінчилося життя цієї видатної людини. У мистецтві Шевченко досяг таких надзвичайних успіхів, що по праву заслужив славу першого офортиста Росії. Художники, друзі Шевченка, називали його "російським Рембрандтом", а імператорська Академія художеств змушена була присвоїти йому почесне звання академіка-гравера. Гравюри Шевченка зберігали й використовували в Академії як оригінали для копіювання молодими художниками.Посмертна маска

Здалека, з лівого берега Дніпра, видно гору–могилу. Її бачать усі ті, хто пливе повз Канів Дніпром.Це святе місце національної прощі, яке вибрав сампоет серед мальовничих дніпровських гір – круч.Понад століття дивиться наш пророк звідси на всюУкраїну, якій він віддав свій талант, своє серце.