Тарас Шевченко

Шевченківський національний заповідник

Шевченківський національний заповідник у Каневі — перший в Україні історико-культурний заповідник, удостоєний статусу національного. Розташований за 4 км на південь від центру Канева.

Загальна площа охоронних зон — 2500 га.У складі заповідника — 8 пам’яток культурної спадщини.

Історія

Пам’ятник на могилі Тараса Шевченка

Новітня історія Чернечої гори в Каневі почалася 22 травня 1861 року, коли тут поховали Тараса Шевченка — за його заповітом. Відразу ж канівці перейменували гору на Тарасову.

Влітку 1884 р. на Тарасовій горі народним коштом збудували перший народний музей Кобзаря — «Тарасову світлицю», впорядкували його могилу, встановили монументальний чавунний пам’ятник-хрест за проектом академіка архітектури Віктора Сичугова.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Заповідник було створено у серпні 1925 року постановою РНК УСРР «Про оголошення території могили Т. Г. Шевченка Державним Заповідником» з метою охорони меморіалу Т. Г. Шевченка.

Протягом 1935—1937 рр. було збудоване приміщення музею Т. Г. Шевченка.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року з установленням на могилі Кобзаря величного бронзового пам’ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко).

Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження (1977) і відтворена 1991 року «Тарасова світлиця».

Постановою Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1989 року № 287 «Про створення Шевченківського національного заповідника в м. Каневі», заповіднику надано статус національного, підтверджений Указом Президента України «Про національні заклади культури» від 11 жовтня 1994 року №587/94.

Сучасність

Заповідник віднесено до сфери управління Міністерства культури і туризму України. Управління здійснює Державна служба з питань національної культурної спадщини.

Нині заповідник — широко відомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико-культурної спадщини, творчість Кобзаря, історію Тарасової (Чернечої) гори, а також здійснює на своїй території охорону пам’яток культури від доісторичних часів до сьогодення, а також природного ландшафту.

Враховуючи всю значимість Тарасової (Чернечої) гори у формуванні духовності нації, розбудови державності і творення української культури та на виконання ряду рішень Кабінету Міністрів України та Указів Президента, 2000 року розпочали широкомасштабну програму розвитку Шевченківського національного заповідника, яка включає заходи з капітального ремонту існуючих музейних споруд з максимальним наближенням будинку музею до первісного задуму архітекторів Василя Кричевського та Петра Костирка, реконструкції під’їзної дороги та інженерних комунікацій, благоустрою території нижнього парку. Цю роботу було завершено 2010 року під орудою архітектора Лариси Скорик, при чому мав місце серйозний відхід від концепції В.Кричевського та П.Костирка.[1], [2].

Щороку музеї Шевченківського національного заповідника відвідують понад 100 тисяч туристів з України і десятків зарубіжних країн.

Генеральний директор заповідника — Коломієць Василь Васильович.

Гендиректор заповідника у 1989—2005 рр. — Ліховий Ігор Дмитрович.

Гендиректор заповідника у 2005—2010 рр. — Піняк Мар’ян Володимирович.

Гендиректор заповідника у 2010—2011 рр. — Ренькас Ігор Олександрович.

Музей Т. Г. Шевченка

Приміщення музею Шевченка було збудоване в 1935—1937 роках за проектом Василя Кричевського, якого вважають автором українського архітектурного модерну. Протягом 2003—2010 рр. будівля музею перебувала на реконструкції. Головним проектувальником було обрано «УкрНДІпроектреставрацію». Працівники інституту запропонували відтворити початковий вигляд будинку згідно з проектом В. Кричевського. Згідно з початковим задумом, будівля мала бути прикрашена українськими орнаментами, виконаними в техніці майоліки. Планувалось відновити первісне колористичне вирішення інтер’єрів, яке знайшли під більш пізніми нашаруваннями. Роботи було виконано на 90%, проте згодом автором нового проекту музею стала Лариса Скорик. Проект кардинально відрізнявься від задуму «УкрНДІпроектреставрації» та був виконаний у модернованому стилі. [3]

Відреставрований музей отримав неоднозначну оцінку різних фахівців: від повного схвалення до жорсткої критики [4], [5].

Оновлений музей було урочисто відкрито Президентом України Віктором Януковичем 23 серпня 2010 р.

Музейна колекція Заповідника нараховує понад 20 тисяч унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів.

 

Наукова робота

При Заповіднику діє наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 23 тисяч примірників.

На базі Заповідника організовуються і проводяться загальнонаціональні та регіональні наукові конференції за участю відомих діячів науки і культури, міжнародні фестивалі, конкурси.

Наукові дослідження фахівцями заповідника проводяться не лише за приоритетними науковими темами, що стосуються життя, діяльності Т. Г. Шевченка, але й в інших сферах науки: історії, мовознавства, етнографії, фольклористики. За результатами досліджень здійснено чимало видань, зокрема буклету «Тарасова світлиця», збірника спогадів «Святиня і голодомор», альбому «Свою Україну любіть…».

сайт Шевченківського національного заповідника www.shevchenko-museum.com.ua