тарас шевченко

Тарас Шевченко. 8 травня 1861 р.

8 травня 1861 р. у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева.

У свій останній день народження Тарасу Шевченкові було дуже зле: не радували гості, не тішив улюблений ром із чаєм. Майже всю ніч поет просидів на ліжку; біль у грудях не дозволяв йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, які були внизу, не відгукнувся. О п’ятій попросив зробити склянку чаю з вершками і випив. Потім Тарас Григорович зійшов у майстерню, охнув, упав, і о пів на шосту поета не стало!.. На цифрі 47 зупинилося серце поета: 24 з них у кріпацтві, 10 – на засланні й тільки 13 на волі. 47 прожили Василь Стус, Борис Грінченко…

У Шевченка не було коштів на поховання, тому комітет Літературного фонду вирішив узяти витрати на себе; але художники не погодилися; вони склалися (тисяча рублів сріблом) і поховали Шевченка. Пишні похорони Шевченка перетворилися на маніфестацію. Тіло Шевченка лежало три дні в церкві Академії мистецтв. О 10-ій годині почалася обідня, об 11 – панахида. З дев’яти промов шість були виголошені українською, дві – російською і одна польською. Першими виступили Кирило-мефодіївці: зі словом українською мовою виступили П Куліш і В. Бєлозерський, потім щемне слово М. Костомарова перервалося риданням професора. Серед тих, хто готував промови, був і студент Павло Чубинський – майбутній автор Гімну України. Федір Коні сказав, що Україна родить не лише пшеницю, а й таланти. На поминках у домі Євгена Гребінки Коні був мовчазний, сидів у куточку на канапі, дивився альбом і писав у ньому:

Ты плакал, друг, на свет родясь,
А окружавшие — смеялись;
Живи, чтоб умер ты, смеясь,
А все вокруг — в слезах остались.

Труна була дубова, оббита срібною парчею, у головах кришки на срібній дошці було написано: «Украинский поэт Тарас Григорьевич Шевченко 1861 февраля 26 д.». Дубову труну положили у свинцеву через те, що його повезуть на Україну. На дворі було холодно, йшов густий сніг. Труну на Смоленський цвинтар несли тільки літератори чи студенти університету, не спускали з рук, а це добрих сім верств. На похорони Т. Шевченка з України приїхали:

  • Іван Сошенко, хоч заліз у борги й мав неприємності на роботі;
  • приїхав із Москви Аполлон Мокрицький, хоч його за це звільнили з роботи;
  • були нащадки гетьмана К. Розумовського – брати Жемчужникови.

Цього ж дня, оскільки Шевченко не залишив заповіту, друзі вирішили перепоховати поета в землі України.

У квітні 1861 р. було отримано дозвіл на перевезення тіла Шевченка на батьківщину. Друг поета лікар Михайло Лазаревський зробив усі приготування. Чорна домовина, покрита червоною китайкою, стояла на запряженому возі з особливими ресорами.
Брати-літератори Михайло й Олександр Лазаревські та художник Григорій Честаховський супроводжували прах поета в Україну.

Оставьте первый комментарий

Оставить отзыв

Ваш e-mail (не публикуется).


*