1 Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі господньому Серце його й воля Навчається; і стане він — Як на добрім полі Над водою посаджене Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє. А лукавих, нечестивих І … Читати далі
Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів. В таку … Читати далі
Породила мене мати У високих у палатах, Шовком повила. У золоті, в оксамиті, Мов та квіточка укрита, Росла я, росла. І виросла я на диво: Кароока, чорнобрива, Білолицяя. Убогого полюбила, Мати заміж не пустила, Осталася я У високих у палатах Увесь вік свій дівувати, Недоля моя. Як билина при долині, В одинокій самотині Старіюся я. … Читати далі
Ще як були ми козаками, А унії не чуть було, Отам-то весело жилось! Братались з вольними ляхами, Пишались вольними степами, В садах кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата. Пишалася синами мати, Синами вольними… Росли, Росли сини і веселили Старії скорбнії літа… Аж поки іменем Христа Прийшли ксьондзи і запалили Наш тихий рай. І розлили Широке море … Читати далі
Полюбилася я, Одружилася я З безталанним сиротою Така доля моя! Люде гордії, злі Розрізнили, взяли Та повезли до прийому Оддали в москалі! І московкою я, Одинокою я Старіюся в чужій хаті — Така доля моя! [Друга половина 1848, Косарал]
Восплач, пророче, сине божий! І о князях, і о вельможах, І о царях отих. І рци: «Пащо та сука, ваша мати, Зо львами кліщилась, щенята? І добувала вас, лихих? І множила ваш род проклятий? А потім з вас, щенят зубатих, Зробились львичища! Людей! Незлобних, праведних дітей, Жрете, скажені!.. Мов шуліка Хватає в бур’яні курча, Клює … Читати далі
Наїхали старости Й молодик за ними; Вони собі пішли в хату З батьком розмовляти; А я в його, молодого, В того чорнобривця, Беру коня, та й нічого — Веду до криниці. Кінь утомлений, копита Розкуті, розбиті, Сіделечко мережане Зопсуте, невкрите. «Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались?» «До якоїсь чорнобривки Всю ніч майнували». … Читати далі
Посаджу коло хатини На вспомин дружині І яблуньку, і грушеньку, На вспомин єдиній! Бог дасть, виростуть. Дружина Під древами тими Сяде собі в холодочку З дітками малими. А я буду груші рвати, Діткам подавати… З дружиною єдиною Тихо розмовляти: «Тойді, серце, як бралися, Сі древа садив я… Щасливий я!» — «І я, друже, З тобою … Читати далі
По улиці вітер віє Та сніг замітає. По улиці попідтинню Вдова шкандибає Під дзвіницю, сердешная, Руки простягати До тих самих, до багатих, Що сина в солдати Позаторік заголили. А думала жити… Хоч на старість у невістки В добрі одпочити. Не довелось. Виблагала Тую копійчину… Та пречистій поставила Свічечку за сина. [Друга половина 1848, Косарал]
Були на хуторі пани, І пан і пані небагаті. І дочечка у їх росла, Уже чимала піднялась; І генерал її посватав, Бо страх хорошая була, А генерал був страх багатий, От і талан господь послав На вбогий хутір, ублагали Царя небесного! Взяли Її гарненько одягли Та у неділю й повінчали, І генеральшею назвали, І цугом … Читати далі