Старый гордый воевода Ровно на четыре года Ушел на войну. И дубовыми дверями, И тяжелыми замками Запер он жену. Старый, стало быть, ревнивый, Бьется долго и ретиво. Кончилась война, И прошли четыре года. Возвратился воевода. А жена? Она Погрустила и решила: Окно в двери превратила. И проходит год — Пеленает сына Яна Да про старого … Читати далі
Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі. А ти пишалася колись В добрі і розкоші! Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе господь кара, Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра, Та за панів отих поганих До краю нищить… Покара, Уб’є незримо і правдиво; Бо довго довготерпеливий Дивився мовчки на твою, Гріховную … Читати далі
«Он чого ти почорніло, Зеленеє поле?» «Почорніло я од крові За вольную волю. Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили. Та те мене гайворони Укрили з півночі… Клюють очі козацькії, А трупу не хочуть. Почорніло я, зелене, Та за вашу волю… Я знов буду зеленіти, А ви вже ніколи Не … Читати далі
Ой я свого чоловіка В дорогу послала, А од шинку та до шинку Стежечку топтала. Та до куми заходила Пшона позичати, Отих дітей годувати В нетопленій хаті. І нагодувала, І спати поклала, Сама пішла до дяка Добувати п’ятака, Та й заночувала. А із Криму чоловік Ледве ноги доволік. Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чумаченьки … Читати далі
«Ой умер старий батько І старенькая мати, Та нема кому щирої Тії радоньки дати. Що мені на світі, Сироті, робити? Чи йти в люде жити, Чи дома журитись? Ой піду я в гай зелений, Посаджу я руту. Якщо зійде моя рута, Остануся тута, Прийде милий в мою хату Хазяїнувати. А як же ні, то я … Читати далі
Ой сяду я під хатою, На улицю гляну, Як-то тії дівчаточка Без своєї Ганни, Без моєї Ганнусеньки У хрещика грають. І граються невесело, І не так співають Дівчаточка. А моєї Голубки немає. У свекрухи десь воркує, Мене виглядає. [Друга половина 1848, Косарал]
Ой стрічечка до стрічечки, Мережаю три ніченьки, Мережаю, вишиваю, У неділю погуляю. Ой плахотка-червчаточка Дивуйтеся, дівчаточка, Дивуйтеся, парубки, Запорозькі козаки. Ой дивуйтесь, лицяйтеся, А з іншими вінчайтеся, Подавані рушники… Отаке-то, козаки! [Друга половина 1847, Орська кріпость]
Ой маю, маю я оченята… Нікого, матінко, та оглядати, Нікого, серденько, та оглядати! Ой маю, маю і рученята… Нікого, матінко, та обнімати, Нікого, серденько, та обнімати! Ой маю, маю і ноженята, Та ні з ким, матінко, потанцювати, Та ні з ким, серденько, потанцювати! 10 іюня [1859], Пирятин
Ой по горі роман цвіте, Долиною козак іде Та у журби питається: «Де та доля пишається? Чи то в шинках з багачами? Чи то в степах з чумаками? Чи то в полі на роздоллі З вітром віється по волі?» Не там, не там, друже-брате, У дівчини в чужій хаті, У рушничку та в хустині Захована … Читати далі
Ой крикнули сірії гуси В яру на ставу; Стала слава на все село Про тую вдову. Не так слава, не так слава, Як той поговір, Що заїздив козак з Січі До вдови на двір. «Вечеряли у світлиці, Мед-вино пили І в кімнаті на кроваті Спочити лягли». Не минула слава тая, Немарне пішла: Удовиця у М’ясниці … Читати далі